Аналізуємо підсумки 1163 дня війни в Україні.
Ситуація на фронті
Армія РФ просунулась у Березівці біля траси з Покровська на Костянтинівку, повідомляє Deep State.
А також на лиманському напрямку – біля Нового та Новомихайлівки. Міноборони РФ вчора заявляло про повне захоплення Нового.
Російські війська у квітні захопили більше української території, ніж у березні – 175 квадратних кілометрів проти 133-х.
Такі дані наводить український військовий паблік Deep State.
При цьому підрахунок не враховують територіальних поступів РФ у Курській області, де Україна, судячи з карти DS, втратила за квітень понад 50 квадратних кілометрів.
Тобто загалом РФ просунулась протягом місяця на 225 кв. км, що майже вдвічі перевищує показник квітня-2024 року (коли ще не було боїв на території Курщини).
Якщо не брати до уваги Курську область, то 85% інших поступів РФ зосереджені в Донецькій області. Найбільше росіяни просунулися на ділянці фронту між Торецьком та Покровськом (в районі Сухої Балки та Калинового), а також біля Константинополя та Розливу на захід від Курахового.
До обстрілу. Вночі "Шахеди" вдарили по Одесі та області, де загинули двоє людей та постраждали майже два десятки. За офіційними даними пошкоджено багатоповерхівку, сільгосппідприємство та склади "Нової пошти".
Під Харковом уночі "Шахеди" атакували два підприємства, почалася масштабна пожежа. Горіли виробничі та складські будівлі, обладнання, сировина та автомобілі.
Вдень по захоплених Росією Альошкам на Херсонщині вдарив дрон. На місцевому ринку загинули семеро людей. Призначена РФ "влада" звинуватила в ударі ЗСУ.
Угода з надрах підписана. Що далі
Вчора ввечері Україна в США підписала перший документ щодо ресурсної угоди. Це вельми абстрактна угода, в якій йдеться про створення спільного українсько-американського фонду та даються загальні формулювання, як угода має працювати.
Текст договору вже опублікував Кабмін. При цьому західні ЗМІ пишуть про те, що Україна підписала ще два більш детальні документи, хоча в Києві запевняють, що підписано лише одну рамкову угоду, а решта договорів ще в роботі (про те, чому два інших договори набагато важливіші за перший ми розповімо нижче).
Опублікований українським урядом пописаний учора документ жодної конкретики щодо принципових аспектів діяльності створюваного фонду не містить.
Зокрема, не прописуються деталі управління фондом, механізм прийняття рішень щодо розпорядження коштами, що надходять до фонду. Раніше Шмигаль заявляв, що фонд управлятиметься на паритетних засадах і Україна, і США матимуть у ньому по 50% голосів. Однак у тексті угоди про це нічого не сказано.
Є лише посилання на те, що розподіл часток у фонді, принципи управління ним та інші конкретні питання регулюватимуться додатковим договором про обмежене партнерство, яке, за версією української влади, ще належить підписати (нагадаємо, американські ЗМІ пишуть, що його вже затвердили).
Також нічого не сказано і про те, що перші 10 років фонд усі кошти вкладатиме виключно у розвиток проектів в Україні, про що раніше повідомляли українські урядовці. З тексту угоди цього не випливає, як і немає прямої заборони на виведення коштів з фонду на користь одного з партнерів (тобто американців). Навпаки – досить детально прописується питання конвертації Фондом гривні у долари та допускається їх перерахування на зарубіжні рахунки.
З тексту не дуже зрозуміло, чим взагалі цей фонд займатиметься і яка його роль у розробці родовищ та здійсненні інфраструктурних проектів. Чи виступатиме він інвестором (співінвестором) у цих бізнесах, чи їх керуючим – невідомо. Скрізь по конкретиці йдуть посилання майбутній договір про обмежене партнерство.
В опублікованому ж тексті угоди завдання фонду (Партнерства) визначено гранично розмито: "стати флагманським механізмом заохочення прозорих, підзвітних та орієнтованих на майбутнє інвестицій у критично важливі сектори економіки України на підтримку стратегії відновлення країни".
Текст угоди містить чіткі зобов'язання про внески до фонду з боку України (50% вартості нових ліцензій на розробку корисних копалин), але не містить конкретних зобов'язань про внески з боку США. Також там немає жодних зобов'язань Вашингтона щодо продовження військової допомоги. Прописано лише, якщо поставки зброї ще будуть, то вони зарахуються як американський внесок у фонд.
Також у тексті зазначається, що умови, прописані в угоді, мають пріоритет над українськими законами. Хоча, якщо вони суперечать зобов'язанням України в рамках євроінтеграції, то партнери зобов'язуються провести з цього приводу консультації для усунення таких суперечностей.
У тексті угоди прямо не прописано право "першої ночі" фонду та американських компаній на розробку родовищ та на участь у нових проектах, але обумовлюються для них особливі умови.
Зокрема містяться такі положення:
- якщо Партнерство офіційно висловить зацікавленість в участі в проектах з розробки корисних копалин або у сфері інфраструктури, відповідна ліцензія, спеціальний дозвіл, вимагатимуть від їх одержувача сумлінного ведення переговорів з Партнерством відповідно до процедур, викладених у Договорі про обмежену партію. фінансових чи економічних умов щодо інвестиційної спроможності, ніж та, що пропонується Партнерству.
- спеціальний дозвіл на користування надрами щодо будь-яких активів, пов'язаних з природними ресурсами, включає в умови такої ліцензії або спеціального дозволу положення, що надає Партнеру зі США (або його уповноваженому представнику) право вести переговори - відповідно до умов Договору про обмежене партнерство - про права на купівлю до такої ліцензії. спеціального дозволу. А також вимога до одержувача протягом певного періоду та на умовах, які будуть визначені в Договорі про обмежене партнерство, утримуватись від пропозиції будь-якій третій стороні суттєво вигідніших фінансових чи економічних умов на купівлю видобутої продукції, порівнянної за якістю чи обсягом.
За конкретикою, як бачимо, знову ж таки йде скрізь відсилання на майбутній Договір про обмежене партнерство, де привілеї фонду та американських компаній з цих питань, можливо, будуть виписані більш детально.
Власне цей майбутній договір і стане ключовим документом, що регулює угоду, а не підписану вчора дуже загальну угоду.
Зазначимо, що американці вчора, зважаючи на все, були готові одразу підписати всі документи щодо угоди, але Київ від цього, як писали західні ЗМІ, відмовився. За даними позаштатного радника Єрмака Тимофія Мілованова, "зависли" ще два договори:
1. Угода між американською корпорацією DFC та українським агентством про створення спільного інвестиційного фонду. Це комерційна угода, і уряд України не може її підписувати. Його може підписати лише агенція і лише після того, як Верховна Рада ратифікує рамковий договір, заявив Мілованов.
2. Технічна угода, яка визначає внутрішні правила роботи нового спільного інвестиційного фонду.
Тобто два цих договори й утримуватимуть всю недостатню конкретику. Щодо того, чому їх не публікують, є дві версії. Або за ключовими моментами роботи фонду сторони не дійшли згоди (що вчора писали західні ЗМІ). Або вже про все домовилися, але ці домовленості виглядають для українців надто "добрими", а тому їх вилучили з тексту угоди та вирішили винести в окремий документ, який потім підпишуть без особливої помпи у технічному режимі.
Наведена вище інформація видання Politico (якщо вона вірна) про те, що вчора були насправді підписані всі три договори, другу версію підтверджує.
У статті йдеться про те, що напередодні підписання виникли складнощі, тому що Україна відмовилася підписати основний економічний пакт і дві додаткові технічні угоди, але пізніше це сталося.
"Представник США підтвердив, що сторони підписали всі три угоди після того, як Україна в останній момент запросила деякі зміни, а міністерство фінансів США зайняло "жорстку позицію", - йдеться у статті.
Але поки що підписання всіх договорів щодо угоди Україна не підтверджувала і заявляє, що це питання майбутніх консультацій. Хоча, повторимося, не виключено, що всі угоди підписано, але український уряд поки що свідомо не афішує цю інформацію.
Один із важливих політичних висновків щодо угоди - відсутність у ній гарантій безпеки від США, на чому раніше постійно наполягав Зеленський (див. скріншот нижче).
Нагадаємо, що американці спочатку були проти внесення до документу будь-яких гарантій безпеки, заявляючи, що сам факт залучення США до розробки родовищ та інші проекти буде гарантією безпеки для України.
Учора цю думку повторив Трамп.
"Ми уклали угоду, де наші гроші захищені, де ми можемо почати видобуток і робити те, що потрібно. Це також добре для українців, тому що там буде американська присутність. І американська присутність, я думаю, утримає багатьох поганих гравців від нападу на країну або, принаймні, на той район, де ми ведемо до.
Він також дав зрозуміти, що кінцева мета операції для США – це відбити вже вкладені в Україну кошти.
"Ми вклали туди 350 млрд доларів, або близько того, тоді як Європа - всього лише 100 млрд. Так що ми повинні хоч якось повернути частину своїх інвестицій. Я відчував себе просто безглуздо. Тому я прийшов до них (до української влади - Ред.) і сказав: дивіться, нам потрібно отримати доступ до рідкісних земель. певні мінерали, матеріали, які є далеко не скрізь.
І сьогодні ми уклали угоду, за якою теоретично ми отримаємо набагато більше, ніж ці 350 мільярдів. Я просто хотів захистити наші інтереси. Я не хотів знову опинитися у безглуздому становищі", - заявив Трамп.
Цю думку повторили сьогодні й у Білому домі. США хочуть, щоб за рахунок операції з надр Україна сплатила надану їй американську допомогу, сказав заступник голови апарату Білого дому Стівен Міллер. За його словами, Штати мають намір перейти до реалізації угоди "так швидко, як це можливо".
Нагадаємо, український уряд заявляє, що у підписаному варіанті угоди з надр немає пункту про відшкодування американцями вже наданої Україні допомоги. У тексті лише написано, що можуть включати нову військову допомогу (якщо вона буде) як свій внесок у фонд.
Однак, опублікований текст підписаної вчора угоди, як уже говорилося, не містить жодних зобов'язань для американців вносити хоч якісь внески до інвестиційного фонду, що створюється. При цьому Україна має вносити туди половину доходів від ліцензій.
Теоретично, у додатковій угоді може бути прописано, що американці мають право забирати собі кошти, що надходять до Фонду. Також, судячи з тексту угоди, американські компанії отримають певні привілеї у нових інфраструктурних проектах та розробці корисних копалин, а також у їх продажу на світовому ринку. Це може стати джерелом повернення вже витрачених в Україну коштів.
Західні ЗМІ, аналізуючи угоду, роблять ще один важливий висновок - що вона може стати прологом до закінчення війни. Договір не матиме великого значення, якщо війна триватиме, пише The New York Times.
І хоча побажання Зеленського вписати туди гарантії безпеки були відвернуті Штатами ще на ранньому етапі переговорів, прихильники Києва сподіваються, що ця угода може змусити Трампа розглядати Україну "щось більше, ніж грошову яму та перешкоду на шляху до покращення відносин з Путіним".
"У Вашингтоні кілька союзників України зітхнули з полегшенням, назвавши угоду помітним покращенням порівняно з попередніми версіями та ознакою того, що Київ може конструктивно працювати з Трампом", - йдеться у статті.
Колишній посол США в Україні Вільям Тейлор заявив, що це "добрий знак для переговорів щодо припинення вогню". Колишній американський чиновник заявив, що угода дасть Трампу "економічну зацікавленість у виживанні та стабільності країни".
Хоча "деякі в Україні та за її межами побачили у цій угоді не більше, ніж спробу США скористатися залежністю України від американської зброї та фінансової підтримки, щоб отримати контроль над цінними природними ресурсами, не пропонуючи натомість надійних гарантій".
Далі слово за Путіним
Підписавши ресурсну угоду, Україна виконала практично все, що від неї залежало з погляду мирного плану Трампа. А саме – дала згоду на припинення вогню (ще в березні) та почала імплементацію угоди з надр.
Зеленський, звісно, може ще спробувати переграти ситуацію – відкликати згоду на припинення вогню та заблокувати реалізацію ресурсної угоди, відмовившись підписувати додаткові документи, що регламентують діяльність інвестиційного фонду. Однак це матиме такі катастрофічні наслідки для української влади, що ймовірність такого сценарію дуже невелика. Хоча й не дорівнює нулю.
Але, у будь-якому разі, зараз ключове питання – чи американці зможуть домовитися про завершення війни з Путіним? Чи погодиться Кремль підтримати план Трампа та припинити вогонь?
Сигнали із цього приводу з Москви надходять суперечливі. Одні кажуть, що Путін загалом погоджується, залишилося проговорити деякі нюанси. Інші – що він наполягає на своїх колишніх маскімалістських вимогах і переговори зайшли у глухий кут.
Водночас, варто сказати, що умови, викладені у плані Трампа (якщо Білий дім не змінить їх під тиском "партії війни") для Росії найкращі з усіх тих, які вона могла б отримати, виходячи з нинішньої ситуації на фронті, коли ЗСУ не розгромлено та їхня оборона не руйнується.
Максимальних цілей (передача території всіх чотирьох областей, скорочення ЗСУ, усунення від влади Зеленського та зміни у внутрішній політиці) на даний момент дипломатичним шляхом не можна досягти. Навіть якщо Трамп захоче (а поки що немає жодних ознак, що він захоче), він не зможе примусити Київ до виконання цих умов. Українська влада готова воювати і далі навіть без американської допомоги, але на них не погодиться. Для того, щоб вони погодилися, повинна кардинально змінитися на користь РФ ситуація на фронті, а ЗСУ опинитися на межі розгрому. Чого поки що не спостерігається і невідомо, чи можливо це взагалі і коли.
Припинення ж вогню за планом Трампа означатиме для Росії, що вона вирвалася з найнебезпечнішої пастки, в яку потрапила у лютому 2022 року. Причому вирвалася на тріумфальних умовах – прихопивши з собою майже 20% української території, отримавши від США визнання анексії Криму та зняття санкцій (це відкриває дорогу до аналогічних рішень та інших країн, що призведе до зміцнення економічних і геополітичних позицій Росії), заблокувавши шлях України до НАТО, і, можливо, отримавши шлях. При цьому відсутність гарантій безпеки від США робить нереальною відправку в Україну європейських військ. Крім того, план не містить жодних вимог до РФ щодо відшкодування Україні збитків від війни.
Саме тому представники західної "партії війни", в особі, наприклад, Бориса Джонсона, план Трампа різко критикують, вважаючи, що він украй вигідний для Росії, оскільки фактично робить її переможцем у війні.
Єдиними суттєвими поступками з боку РФ за планом Трампа є передача під контроль США Запорізької АЕС, а під контроль України – Каховської ГЕС. Але це пов'язано з такими великими організаційно-технічними проблемами, що невідомо - чи взагалі реалізуються дані пункти на практиці. А якщо й реалізуються, то це стане дуже невеликою платою за решту. Тим більше, що передачу Каховської ГЕС РФ може пов'язати з поновленням подачі води каналом до Криму після відновлення підірваної дамби. Та й для "Росатому" врегулювання у міжнародному полі питання ЗАЕС було б вигідно з погляду зміцнення позицій на світовому ринку.
Відмова ж від угоди щодо припинення вогню означатиме для Росії не тільки продовження виснажливої війни з великими втратами (при тому, що США в такому разі, швидше за все, на тих чи інших умовах Україні зброю продовжать постачати), а й, цілком можливо, посилення американських санкцій у вигляді введення вторинних мит на нафту та інші енергоносії може мати для російської економіки вкрай важкі наслідки. Тим більше, що жорсткість політики щодо РФ у США має чимало прихильників – позиції "партії війни" там дуже сильні.
У Росії є своя "партія війни", яка виступає проти перемир'я та закликає воювати "до переможного кінця". Однак, як ми докладно аналізували тут, її аргументи мають мало спільного із реальністю.
До того ж, кістяк російської "партії війни" становлять ті ж сили, які раніше готували ґрунт під заколот Пригожина, а зараз системно намагаються розпалювати всі можливі внутрішні протиріччя РФ. У тому числі, наприклад, між солдатами та армійським командуванням, між російськими та мусульманами. Що, за умов продовження війни та наростання викликаних нею проблем, може підірвати ситуацію у Росії. Тому велике питання, з якою метою ця "партія" виступає проти припинення вогню. Чи справді так хоче підняти російський прапор над Одесою та Києвом, чи розраховує на те, що довга та кривава війна рано чи пізно призведе до дестабілізації та до повалення влади в РФ.
Але, зрештою, рішення ухвалюватиме Путін. Яким воно буде, як ми раніше писали, залежить від відповіді три питання.
Перший – наскільки для Путіна окреслені ним публічно умови завершення війни (включаючи передачу всіх чотирьох областей, обмеження чисельності ЗСУ тощо) є принципово важливими, а не просто стартовою позицією для переговорів.
Другий – чи бачить Путін можливість досягнення цих цілей військовим шляхом без надусилля у вигляді мобілізації, використання ядерної зброї, повного переведення економіки на військові рейки, різкого затягування поясів населенню (щоб продовжувати воювати незалежно від рівня цін на нафту та ступеня санкційного тиску).
Третій – якщо не бачить, чи готовий Путін на такі надзусилля.
Якщо відповідь "так" - то на компроміси Кремль навряд чи йтиме. І тут уже все питання в тому, наскільки його оцінка можливостей РФ виявиться вірною, а не такою, як і в лютому 2022 року.
Якщо відповідь "ні" - значить Путін війну закінчити лінією фронту найближчим часом буде готовий. І умови її завершення, що містяться в "плані Трампа", як писалося вище, за нинішніх умов для РФ найкращі з усіх можливих. Якщо, звісно, ці умови не зміниться. Поки що сигналів від Трампа про "зміну концепції" не надходило.
Навпаки, сигнали надходять до іншого плану. Так, сьогодні, як написали американські ЗМІ, у відставку подав радник Трампа з нацбезпеки Уолтц, а на його місце пророкують спецпосланника президента Віткофа.
Нагадаємо, Віткофф, зокрема, веде переговори з Путіним щодо завершення війни в Україні. Він вважається головним прихильником нормалізації відносин із Росією серед Трампа. Зеленський раніше його звинувачував у озвучуванні «проросійських наративів».
І якщо Уіткофф призначить радником з нацбезпеки, то це різко посилить його вагу в оточенні Трампа. Оскільки ця посада - одна з ключових у США щодо роботи із зовнішньополітичного напряму.
