Що показали переговори Києва та Москви у Стамбулі, чи зможуть тепер зупинити війну. Підсумки

Аналізуємо підсумки 1178 дня війни в Україні.

Як пройшли переговори у Стамбулі

Сьогодні у Стамбулі відбувся перший раунд українсько-російських переговорів.

Вчора їхнє проведення зірвалося. Незважаючи на те, що делегація РФ зранку була на місці, Зеленський спершу провів багатогодинні переговори з Ердоганом, а потім оголосив склад української делегації на чолі з Умеровим. За підсумком настав вечір, і зустріч із росіянами перенесли.

Сьогодні переговори теж розпочалися не одразу. Спершу українці та росіяни окремо зустрілися з американцями. З Умеровим, Єрмаком та Сибігою зустрівся держсекретар Рубіо, а з главою російської делегації Медінським – директор департаменту планування Держдепартаменту Майкл Ентон.

Зазначимо, що Ентон - один із стратегів консервативної політики при Трампі, який працював у Білому домі та в перший термін нинішнього президента. Вважається за великий ідеолог руху MAGA. Про що вони спілкувалися з Медінським, утім, невідомо.

Після зустрічей з американцями українська та російська делегація нарешті зібралися в одному залі. Вступне слово сказав глава МЗС Туреччини Фідан, який закликав укласти мир. За рядом відомостей він міг залишитися на переговорах. Хоча інші журналісти повідомляють, що росіяни наполягли на двосторонньому форматі.

Зустріч була закритою і тривала майже дві години.

Весь цей час українські та британські ЗМІ публікували інсайди про те, що переговори на межі зриву, що російська делегація вже замовила літак зі Стамбула, а також, що росіяни вимагали Києва вивести війська з Донецької, Запорізької, Херсонської та Луганської областей, на які претендує РФ. І що загрожували заявити претензії на Сумську та Харківську області у разі відмови Києва.

Серед інших чуток журналіст The Economist Олівер Керрол повідомив, що Мединський поставив таке питання на переговорах української делегації: "Ми не хочемо війни, але готові воювати ще рік, два, три - стільки, скільки буде потрібно. Ми воювали зі Швецією 21 рік. А ви скільки готові воювати?"

Але у підсумкових коментарях сторін нічого цього не згадувалося. І звучали вони набагато конструктивніше.

Представник України Умеров анонсував найбільший обмін полоненими з початку війни – 1000 на 1000 (Київ напередодні вимагав обміну "всіх на всіх", на що Москва, у якої у 6-7 разів більше полонених, йти не хоче).

Також він розповів, що на переговорах було обговорено питання припинення вогню. За його словами, Україна та Росія "потенційно готують зустріч на рівні лідерів країн". Крім того, буде нова зустріч делегацій - Умеров заявив, що скоро повідомить про порядок денний наступного раунду переговорів.

Представник Росії Мединський підтвердив домовленість щодо полонених. Щодо припинення вогню, він заявив, що кожна зі сторін підготує свої пропозиції щодо організації перемир'я - після чого делегація зберуться для їхнього обговорення на нову зустріч.

Також він підтвердив запит України на зустріч Путіна та Зеленського і заявив, що Росія прийняла його до уваги. "Загалом ми задоволені результатами і готові продовжувати контакти", - дав загальну оцінку зустрічі Мединський.

У МЗС Туреччини підтвердили, що Україна та Росія домовилися про нову зустріч.

Після переговорів Зеленський разом із главами європейських країн зателефонували Трампу (це вже другий такий "груповий дзвінок" останнім часом). Український президент заявив американському про готовність України до максимально швидких кроків до миру. І закликав запровадити "сильні" санкції, якщо РФ відмовиться від "повного та безумовного припинення вогню".

Європейці ж Росію після цих переговорів жорстко розкритикували за те, що Москва не погодилася на безумовне перемир'я.

"Якщо і були сумніви, останні години ясно показали: Росія не прагне перемир'я. І якщо не буде посиленого тиску з боку Європи і США, досягти цього результату мирним шляхом не вдасться. По суті, Росія хоче повернутися до вже відомого формату переговорів — тим, що велися з лютого по травень 2022 року. дали жодного результату", - заявив президент Франції Макрон.

Подібні заяви випустили учасники нещодавньої поїздки до Києва – британський прем'єр Стармер та польський Туск.

Стармер заявив, що позиція РФ на переговорах "неприйнятна", він звинувачує Путіна у затягуванні перемир'я. Туск звинуватив РФ у зриві переговорів, заявив, що Кремль відмовився вести діалог за участю США та висунув неприйнятні умови.

При цьому у канцлера Німеччини Мерца вийшов дещо інший коментар. Він, хоч і звинуватив Москву у зриві переговорів, але зазначив, що стався "дуже маленький, але перший позитивний сигнал".

Про причину такої позиції Європи – і чи підтримають її США, що є ключовим питанням – розберемося нижче.

Що засвідчили перші переговори?

Заяви України та Росії показали, що події поки що розвиваються за одним із описаних "Країною" сценаріїв.

Ми вже припускали, що на перших переговорах про перемир'я не буде оголошено, але сторони домовляться розпочати діалог. Як і сталося. Але головне питання в тому, чи вийде в результаті діалогу досягти припинення вогню та вийти на ширші мирні домовленості.

Щоб це зрозуміти, розберемо попередню диспозицію сторін.

1. Київ. Ми вже багато разів писали, що спочатку українська влада ні на яке припинення вогню йти не хотіла, називаючи такі ідеї "капітулянтськими". Вони вважають становище на фронті важким, але не катастрофічним, тому були налаштовані на продовження війни, тим більше, що вона давала чималі бонуси – можливість практично безконтрольно освоювати військові бюджети і зачищати політичне поле в країні, зміцнюючи владу Зеленського. Інше питання – наскільки така оцінка ситуації на фронті відбиває реальність. Але так чи інакше саме вона лежала в основі позиції української влади.

Однак Зеленський був змушений у березні цю позицію змінити та підтримати 30-денне перемир'я після того, як США припинили військову допомогу. Тактичне завдання тоді було – відновлення допомоги. А стратегічний розрахунок був на те, що Росія відмовиться від перемир'я, після чого Трамп на неї обрушить найжорстокіші санкції і продовжить постачати Україні зброю безкоштовно (точніше – у вигляді внесків до Фонду з ресурсної угоди, яка невідомо колись запрацює).

Саме цій меті і підпорядковані з того часу всі дії Зеленського та "партії війни" на Заході. Вони прагнуть мінімізувати ймовірність того, що Путін погодиться на перемир'я. Звідси й ультимативна форма, у якій у суботу запропоновано Росії перемир'я. І кампанія Зеленського з приводу зустрічі у Стамбулі на тему "приїжджай, підлий боягуз Путін". І його заяви про "бутафорську" російську делегацію, і всіляке відтягування початку переговорів із нею.

Паралельно Зеленський і європейські політики, а також багато західних ЗМІ, проводили кампанію на тему "своєю відмовою приїхати до Туреччини Путін образив особисто Трампа, показав неготовність до серйозних переговорів, а саме час Трампу вводити жорстокі санкції і збільшувати постачання зброї". Такі заяви від європейців йдуть і після закінчення переговорів - у подібному тоні вже відреагували британське МЗС, а також французький президент (що, наголосимо, контрастує з загалом спокійно-конструктивними коментарями самих делегацій).

Проте, реакція Вашингтона на те, що відбувається в Стамбулі, вельми неоднозначна (про це нижче) і тому Зеленський поки не має впевненості в тому, що Трамп, за підсумком, ухвалить рішення посилити тиск на Росію, а не просто відійти вбік, "вмивши руки", припинивши займатися українськими справами, в тому числі й зупинити.

Саме тому українська влада змушена й надалі брати участь у переговорному процесі, як і раніше сподіваючись, що на першій зустрічі Росія відмовиться від пропозиції про припинення вогню - і Трамп все ж таки дасть відмашку на кампанію жорсткого тиску проти РФ.

Однак, якщо пауза з проясненням позиції Трампа затягнеться, це може стати фактором, який спонукає Зеленського з переговорного процесу не виходити. І у тій чи іншій формі його продовжувати. Хоча Київ та його європейські партнери, ймовірно, намагатимуться якнайшвидше поставити в ньому крапку, щоб спонукати Трампа до якихось жорстких дій проти РФ. Але не факт, що на президента США така тактика подіє.

Судячи з того, що Київ не оголосив про вихід із переговорів уже сьогодні (попри відмову Москви від негайного укладання перемир'я), Вашингтон, як і раніше, не позначає чітко позицію або навпаки - чітко дає зрозуміти, що Київ повинен і надалі вести прямі переговори з РФ.

2. Москва. Зрештою, позиція Росії щодо переговорів визначиться відповіддю на одне запитання – чи впевнений Кремль у тому, що він зможе військовим шляхом досягти поставленої мети чи ні.

Якщо Путін вважає, що цілі досяжні військовим шляхом і бачить це у найближчій перспективі, то 30-денне перемир'я йому не потрібне. І він не дасть відмашки на укладення подібної угоди без виконання переліку своїх умов.

І навіть загроза санкцій США у такому разі навряд чи на його позицію вплине. Хоча, безперечно, він спробує їх уникнути. А тому і намагатиметься відвести переговори в "довгу". У розрахунку на те, що, в міру зміни ситуації на фронті, і ставлення Києва і Заходу до умов, що висуваються Кремлем, почне змінюватися.

Якщо ж у Путіна впевненості у зламі на фронті немає, натомість є розуміння ризиків, які несе для Росії війна на виснаження, то шанси на припинення вогню далеко не нульові. Інше питання, оскільки армія РФ володіє ініціативою, він може постаратися попередньо отримати ті чи інші поступки від США і, можливо, навіть України в обмін на згоду на перемир'я. Процес може трохи затягнутися, але до завершення прийти. Наприклад, після особистої зустрічі Путіна та Трампа.

Тим більше, що зараз саме для цього є можливість – українській владі після багаторазових заяв із вимогою 30-денного перемир'я буде вкрай складно відмовитись від нього, якщо Росія дасть згоду. Точніше – відмовитись можна, звичайно. Але це тоді означатиме повний розрив відносин із Трампом та припинення американської допомоги. І це, як мінімум. Але якщо найближчим часом переговори про перемир'я закінчаться провалом, а ситуація на фронті кардинально не зміниться, і якщо влада Трампа в США ослабне через численні внутрішні проблеми, то повернутися до угоди про перемир'я навіть через кілька місяців може бути набагато важчою вже через позицію України.

3. США. Реакція Вашингтона на те, що відбувається в Туреччині, поки що неоднозначна.

З одного боку, Рубіо вчора кілька разів поскаржився, що Путін не приїхав до Стамбула, а надіслав делегацію "низького рівня". З іншого боку, Трамп сприйняв відсутність Путіна в Туреччині, можна сказати, з розумінням ("навіщо йому туди їхати, якщо мене там немає") сказав, що не розчарований складом делегації РФ і взагалі "нічого не наважиться поки ми з Путіним не зустрінемось".

Про те, що для прориву світом в Україні потрібна особиста зустріч двох президентів учора заявив і Рубіо (додавши, що Трамп до такої зустрічі готовий), а також представники Білого дому. І це, до речі, щось нове – раніше Вашингтон ніколи так чітко не висловлювався про необхідність зустрічі Трампа та Путіна.

Судячи з усього, у США поки немає рішення – чи розпочинати кампанію тиску на РФ, до чого закликає Україна. Вона може призвести до повного припинення діалогу РФ і США, ще більшого зближення Москви і Пекіна, а також, можливо, до різкої ескалації російсько-американських відносин. Тобто – до повного краху стратегії Трампа щодо Росії, якої він раніше дотримувався.

З урахуванням цих наслідків, можливо, Вашингтон все ж таки спробує домогтися прориву через особисту зустріч з Путіним. Але це реально лише за двох умов: якщо Кремль у принципі згоден на припинення вогню, і якщо США готові йому за цю згоду дати щось суттєве. Поки що тут розуміння немає, а тому й успіх цієї лінії не зумовлений, хоч і можливий.

Якщо ж прориву досягнуто не буде, то перед Трампом виникає роздоріжжя з трьох рішень – або справді різко посилити тиск на РФ (і такий варіант виключати не можна), або просто продовжити допомогу Україні в тому ж режимі, що й зараз (не закриваючи повністю двері для переговорів із Кремлем), або просто вийти з процесу, переставши займатися Україною.

Оскільки це означатиме припинення допомоги Києву, то така загроза, водночас, є і формою тиску на українську владу, щоб вони погодилися на ті умови завершення війни, на які зараз йти не згодні. Або щонайменше погодилися на продовження переговорного процесу. Що, власне, ми й спостерігаємо зараз.

Шведський козир

Підсумуємо: зустріч двох делегацій завершилася без угоди про перемир'я, але Україна про провал переговорів не заявила, а навпаки - сказала про підготовку до нових зустрічей. Щоправда, Зеленський знову закликав Трампа до введення санкцій та жорсткого тиску на РФ, якщо Москва не продемонструє прагнення йти до світу. Однак, з урахуванням коментарів Умерова і Мединського про майбутній «новий раунд переговорів», ці загрози виявилися ніби перенесеними в невизначене майбутнє – на якийсь час після «нового раунду».

Безумовно, поки що рано говорити про те, що переговорний процес принесе якийсь результат. Понад те, ніхто не гарантує, що навіть другий раунд переговорів відбудеться.

Тому що зараз відбувається боротьба за порядок денний переговорів.

Путін намагається перебити тему про безумовне 30-денне припинення вогню, яка активно просувається у вигляді ультиматуму Зеленським та європейцями. Просувається, щоб Путін від неї відмовився, після чого переконати Трампа покарати Кремль за це жорсткими санкціями та поховати діалог Москви та Вашингтона. А Путін хоче щось більше, ніж просто перемир'я, пов'язуючи його з багатьма умовами. Тому для нього важливо переконати в тому ж Трампа, щоб він перестав наполягати на безумовному припиненні вогню і сприйняв умови Кремля. Звісно, Зеленський та європейці хочуть цьому перешкодити, довівши Трампу, що Путін просто тягне час, а його умови є цілком неприйнятними.

Те, що почалися переговори і вони не були оголошені одразу проваленими через відсутність рішення щодо припинення вогню, Путін частково наблизився до своєї мети. Але те, що він її домігся поки що говорити рано. Так як Трамп ще свого слова не сказав.

Хоча в останні дні все більше розмов про майбутню зустріч (або, як мінімум, телефонну розмову Трампа та Путіна), після якої і стане зрозуміло, чи можуть бути досягнуті фінальні домовленості про завершення війни та на яких умовах.

Проте сьогоднішні переговори показали ще один важливий момент.

З того часу, як після невдалого наступу ЗСУ у 2023 році стало зрозуміло, що військовим шляхом повернути захоплені території України не вийде, у Києві почали допускати згоду на зупинку війни по лінії фронту, але тільки під гарантії безпеки, аналогічні 5-й статті НАТО (в ідеалі), або, як мінімум, просто на умовах «заморозки» конфлікту та Азербайджаном з 1994 по 2020 рік – масштабних бойових дій немає, але відносини суто ворожі, контакти на мінімумі, обидві країни перебувають у стані підготовки до нової війни.

Москва ж наполягала на іншій ідеї – Україна має внутрішньо зміниться та перезавантажити свої відносини з Росією. При цьому просувалася думка, що єдиним реальним гарантом безпеки для Києва може бути лише Москва. І доки Україна з РФ не домовиться про принципи співіснування, буде війна, в якій рано чи пізно Київ програє через виснаження. І ніхто Україні не допоможе, бо всі бояться вступати у війну з ядерною Росією.

Власне, саме це і сказав (якщо вірити західним ЗМІ) на переговорах Мединський - "Ми не хочемо війни, але готові воювати ще рік, два, три - стільки, скільки буде потрібно. Ми воювали зі Швецією 21 рік. Ми готові воювати вічно. А ви скільки готові воювати?"

Звичайно, будь-який український блогер може навести тисячу і один аргумент, чому загрози «воювати вічно» – блеф і як Росія вже в найближчому майбутньому звалиться під гнітом військових та економічних проблем.

Але насправді правда полягає в тому, що війна на виснаження несе величезні ризики та загрози для майбутнього обох країн. І не лише для України, а й для Росії. І питання «чи готові ви воювати вічно» можна ставити не лише українській делегації у Стамбулі, а й російському суспільству.

Можливо, Україна має і менше шансів вистояти у війні на виснаження через свій людський потенціал. Але і вона може завдати колосальної шкоди Росії.

Тому гарантувати світ справді можуть лише взаємні домовленості про принципи співіснування двох країн, щоби, як мінімум, не заважати жити один одному. Але тільки ці принципи повинні бути прийнятними для обох країн. А це неможливо без готовності йти на взаємні компроміси.

Ситуація на фронті

Армія РФ суттєво просунулась на південь від Богатиря, що знаходиться на трасі Донецьк-Запоріжжя, свідчить карта Deep State.

Нагадаємо, українські військові писали, що РФ уже захопила Богатир.

Також росіяни просунулися в Новоолександрівці біля кордону з Дніпропетровською областю.

На захід від Великої Новосілки росіяни, як заявляє міноборони РФ, захопили село Вільне поле. Україна цього не підтверджувала. За картами Deep State, лише східна частина села знаходиться у "сірій зоні".

Україну вночі сьогодні атакували "Шахеди". Їхні уламки на Одещині спалили будинок начальника Одеського зоопарку Білякова. Сам він залишився живим і особливо не постраждав.

Україна аткувала дронами Крим та акваторію Чорного моря, повідомили у РФ. Заявляється про збиття десятків дронів. Українські паблики заявляють, що було вражено склад боєприпасів під Сімферополем та публікують відео детонації.