Сьогодні виповнюється три роки з початку часткової мобілізації у Росії.
Тоді було мобілізовано, за офіційними даними, 300 тисяч солдатів (за неофіційними набагато більше), і це стало одним із факторів, що змінив хід війни.
До початку мобілізації головною проблемою російської армії була кратна чисельна перевага ЗСУ.
До початку повномасштабної війни Росія мала нечисленну сухопутну армію у своїй історії з часів Петра Першого – близько 300 тисяч чоловік. Військова доктрина РФ виходила із цілком логічного припущення, що жодна велика військова держава на Росію не нападе через чинник ядерної зброї. Тому Москві не потрібно було утримувати величезну сухопутну армію, а досить кілька сотень тисяч солдатів, частина з яких мали хорошу підготовку і могли бути використані для вирішення завдань у війнах обмеженої інтенсивності на кшталт Південної Осетії, Сирії або Донбасу в 2014-2015 роках.
Чому тоді керівництво Росії зважилося на повномасштабне вторгнення в Україну, хоча це її військова доктрина не передбачала, а отже, й армія інституційно до нього не була готова, окреме та вельми загадкове питання.
Але можна констатувати той факт, що вторгнення в Україну війська РФ почали чисельністю понад 200 тисяч осіб (включаючи підрозділи "ЛДНР"). Це приблизно стільки ж, скільки на момент вторгнення налічували сухопутні війська України (ЗСУ плюс Нацгвардія та прикордонники). За рахунок призову резервістів з оперативного резерву першої та другої черги (вони всі стояли на обліку в ТЦК, а тому були залучені до служби у короткі терміни), а також припливу добровольців та мобілізованих, уже за кілька місяців після початку вторгнення сили оборони України досягли мільйона осіб. А російські сили вторгнення через важкі втрати в чисельності помітно зменшилися. І перевага у живій силі у ЗСУ стала багаторазовою, що й призвело до важких поразок РФ у Харківській області та до вимушеного відступу російських військ з правого берега Дніпра.
Мобілізація до Росії ситуацію на фронті різко змінила.
Чисельну перевагу ЗСУ було ліквідовано, і вже до грудня 2022 року український наступ було зупинено на всіх напрямках, хоч і ціною великих втрат.
З того часу мобілізації в РФ більше не проводилося, а армія поповнюється за рахунок контрактників.
При цьому регулярно з'являються прогнози про те, що в Росії "ось-ось" буде оголошено нову хвилю мобілізації. Оскільки, за логікою, у будь-якій країні кількість охочих добровільно йти на війну, хай і за великі гроші, є обмеженою. А втрати на фронті великі, і їх потрібно поповнювати.
До мобілізації час від часу закликають і деякі Z-блогери, заявляючи, що Росії не вистачає солдатів для активізації штурмових дій, а тому й просування таке повільне.
На нову мобілізацію, а, точніше, на початок після неї масових протестів у РФ, є розрахунок і у Києві. Прем'єр Угорщини Віктор Орбан, переказуючи свою розмову з президентом України Володимиром Зеленським у липні минулого року, сказав, що президент України впевнений: у середині 2025 року Росія буде змушена оголосити мобілізацію, що спричинить внутрішню дестабілізацію.
Але вже й літо минуло, а мобілізацію так і не було оголошено. Не виправдалися ще й інші прогнози про нову хвилю.
Чому?
Очевидно, що Кремль мобілізацію не хоче проводити. Інакше в РФ вже давно б до неї вдалися, замість того, щоб шукати контрактників і залучати їх величезними виплатами.
Причини цього загалом зрозумілі.
По-перше, відсутність мобілізації - одне із головних чинників стійкості російського суспільства до жертв у війні. Коли на фронт йдуть добровільно, то ставлення до втрат зовсім інше, ніж колись мобілізують примусово чиїхось родичів чи друзів. Не факт, що нова хвиля мобілізації призведе до якихось сильних внутрішніх потрясінь, на які сподіваються у Києві, але підтримка війни та загальна лояльність до влади в російському суспільстві напевно знизиться, що може призвести до проблем у найрізноманітніших сферах життя. Багато людей виїжджатимуть із країни, виводитимуть гроші.
По-друге, мобілізація різко загострить головну проблему російської економіки - нестачу робочої сили. Доведеться завозити ще більше мігрантів, що посилить напругу з їхнього приводу в суспільстві (і так багато).
По-третє, і в головних, поки що немає серйозного зниження припливу контрактників. Що багатьох дивує, але має пояснення.
Справа в тому, що набір добровольців на війну до далеко не завжди добровільний. Значна частина вирушає на фронт примусово.
Насамперед, це солдати-строковики. У мережі є чимало історій про те, як примушують їх підписувати контракт офіцери. На рік у Росії закликають на термінову службу близько 300 тисяч осіб. Якщо навіть хоча б третина з них підпише контракти, то це вже в середньому майже 10 тисяч людей на місяць. Крім того, по суті, примусово вирушають на фронт багато підозрюваних у злочинах. Їм пропонують підписати контракт в обмін на закриття кримінальної справи. Таких також щомісяця тисячі.
Крім того, як і раніше, багато й тих, хто хоче заробити на війні. І потенційно їх може бути чимало. Наприклад, через санкції гостра криза охопила російську вугільну галузь. Багатьом шахтарям не платять зарплату і частина з них може ухвалити рішення вирушити "по довгий рубль" на фронт.
Плюс до того дедалі більше з'являється й іноземних найманців. А в боях у Курській області брали участь північнокорейці (і, за чутками, вони можуть знову з'явитися на полі бою).
Все це поки що дозволяє підтримувати достатній для постійного поповнення армії щомісячний набір солдатів для війни та нарощувати чисельну перевагу над ЗСУ. Тим більше, що мобілізація в Україні йде не без проблем, значна частина бійців йде в СОЧ, через що чисельність чинної української армії, на відміну від російської, не збільшується, а зменшується.
Але, зрозуміло, всі описані вище чинники можуть діяти ще довго, але не вічно.
І якщо війна затягнеться, то нову мобілізацію в РФ навряд чи вдасться уникнути. Питання лише в тому, коли настане ця необхідність, і піде в такому разі Кремль на мобілізацію, або волітиме закінчити війну, якщо буде така можливість.
Крім того, не можна забувати, що зараз здійснюється революція у військовій справі, яка сама по собі може змінити хід війни. Мається на увазі використання дронів та штучного інтелекту. Дрони грають дедалі більшу роль, замінюючи у багатьох випадках людей. І якщо одна з воюючих сторін зможе надовго вирватися вперед у використанні цих технологій, домігшись того, що керовані ДІ дрони будуть знищувати все живе на позиціях противника, зумівши нейтралізувати при цьому ворожі дрони, то переломити хід війни можна буде і без відправки на штурми великих мас людей.
Щоправда, поки Україна та Росія у використанні нових технологій йдуть "слід у слід" і жодній із сторін не вдалося надовго захопити в них перевагу. Але це, звичайно, не означає, що такого не може статися в майбутньому. І якщо станеться, то стане набагато важливішим чинником, ніж мобілізація.
