Про що говорять заяви вбивці Парубія та чому вони небезпечні для української влади?
Сьогодні на суді львів'янин Михайло Сцельников зізнався у вбивстві екс-спікера Верховної Ради Андрія Парубія, заявивши, що зробив це не на замовлення російських спецслужб, а з метою особистої помсти української влади.
За словами підсудного, Парубія як жертву він обрав лише тому, що знав, де той живе. Сцельников заявив, що за інших обставин убив би будь-кого іншого (наприклад, екс-президента Петра Порошенка). Судячи з виступу Сцельникова в суді, обвинувачений не робить різницю між цими двома політиками (обидва – в опозиції до президента Володимира Зеленського) та представниками чинної влади.
За що саме він мститься владі країни, Сцельников не уточнив. Але з контексту його слів можна зробити висновок, що мститься він за свого сина, який зник безвісти у травні 2023 року під Бахмутом і був визнаний загиблим.
Сцельников також сказав, що хоче винести вирок, а потім пройти з обміну на українських військовополонених і потрапити до Росії, де він сподівається знайти тіло свого сина.
Таким чином, обвинувачений повністю спростував домінуючу в Україні версію про зв'язок убивства Парубія з роботою спецслужб РФ. Нагадаємо, напередодні одразу кілька українських ЗМІ, з посиланням на джерела, написали, що затриманий нібито дав свідчення, що шляхом шантажу до вбивства політика його схилили російські спецслужби, обіцяючи натомість віддати тіло сина. Ще вчора ми писали, що така версія не виглядає достовірною. І офіційно її ніхто не підтверджував. А сьогодні у прокуратурі заявили, що взагалі не знають, звідки свідчення Сцельникова потрапили до ЗМІ. Тепер їх спростував і сам кілер.
Заяви Сцельникова для української влади вкрай небезпечні, оскільки в середовищі суспільства вони розмивають "образ ворога": виходячи з позиції обвинуваченого, мстити за смерть сина потрібно не росіянам, а керівникам України (зокрема й минулим), маючи на увазі, що вони несуть за сьогоднішні смерті "головну відповідальність". Ці тези РФ і деякі місцеві опозиційні сили вже давно просувають в українському суспільстві. Але резонансне вбивство Андрія Парубія (одного з головних архітекторів-ідеологів постмайданної України) та заяви Сцельникова на суді, до яких була прикута увага всієї країни, може цей сигнал значно посилити і створити прецедент з далекосяжними наслідками.
Тому, цілком імовірно, слідство поставить під сумнів слова Сцельникова про те, що він не контактував із російськими спецслужбами. Заявлять, що він свідомо приховує цей факт, щоб не обтяжувати собі статтю. Припустять, що він міг бути підданий психологічній обробці з боку ФСБ, де йому навіяли, що помститися за смерть сина можна, вбивши "когось із української влади" і переконали львів'янина, що саме Україна, а не Росія, винна у нинішній війні та смертях.
Але зв'язок із РФ треба буде якось довести. Наприклад, виявивши листування Сцельникова із росіянами (хоча, не виключено, що кілер уже знищив свій телефон). Або спонукавши підсудного змінити свідчення і зізнатися у співпраці або хоча б у контактах з РФ (хоча, після його сьогоднішніх заяв, довіра до подібної зміни показань вже підірвана). Тому, можливо, тему із заявами Сцельникова намагатимуться якнайшвидше приглушити в інформаційному просторі, паралельно, спробувавши повернутися до версії про російський слід.
