Битва за Трампа, дрони та "формула Мадьяра". Які стратегії України та Росії після провалу перемир'я?
Практичний зміст подій останнього тижня, коли президент США Дональд Трамп підтримав формулу Путіна "спочатку переговори, потім перемир'я", полягає в тому, що припинення вогню відкладається на невизначений час.
У РФ подібний підсумок трактується переважно як "перемога" ("Путін нав'язав свій порядок денний у переговорах, а Трамп обнулив ультиматум європейців і президента України Володимира Зеленського про 30-денне перемир'я"). Однак, за великим рахунком, це ж (зрив переговорів про припинення вогню) було спочатку і метою української влади, а також західної партії війни.
Ми вже неодноразово писали, що Зеленський погодився в березні 2025 року з припиненням вогню лише під тиском США, щоб відновити американську допомогу. При цьому він розраховував, що Путін від перемир'я відмовиться, чим розлютить Трампа, після чого Вашингтон не лише продовжить військову допомогу, а й покарає Кремль найжорстокішими санкціями. Для цього Києвом робилися події, щоб мінімізувати можливість згоди Путіна на перемир'я (ультиматуми та інше). Тим більше, що "мирний план Трампа", що з'явився наприкінці квітня, передбачав визнання з боку США Криму російським і зняття з РФ американських санкцій в обмін на припинення вогню, Зеленському вкрай не сподобався.
Наполовину цей розрахунок справдився – Путін насправді відмовився від безумовного припинення вогню. Проте друга половина виявилася для Києва неприємним сюрпризом.
Трамп не лише не ввів жорстких санкцій проти РФ за відмову від перемир'я, але й усім своїм виглядом почав показувати, що він втомився від війни і взагалі може повністю перестати займатися Україною та надавати Києву будь-яку допомогу. Західні ЗМІ це вже трактують як намір Трампа нормалізувати відносини з Росією незалежно від того, чи закінчиться війна в Україні чи ні. Що означає не тільки те, що Трамп і далі не має наміру вводити нові санкції проти РФ, а й те, що він може зняти санкції, що вже діють, в рамках "нормалізації відносин".
На додаток, така позиція Вашингтона може підірвати підтримку України та з боку Європи, де посиляться голоси тих, хто виступає проти допомоги Києву. Тим більше якщо на європейців почне в даному напрямку тиснути Трамп.
Небезпека для Києва такого сценарію очевидна, тому Зеленський та його європейські партнери вже починають робити зусилля, щоб його поламати.
Завдання-максимум - домогтися, щоб США все-таки посилили санкції проти РФ і збільшили військову підтримку (і прихильників цього у Вашингтоні чимало - погрози з Конгресу вже йдуть).
Завдання середнього рівня – домогтися, щоб США продовжили військову підтримку нинішньому рівні.
Завдання-мінімум – зберегти хоча б підтримку Європи.
Відповідно, завдання для РФ на американському напрямку рівно зворотні.
Завдання мінімум – зберегти діалог зі США, щоб уникнути посилення санкцій та розширення військової допомоги Україні.
Завдання середнього рівня – підвести справу до припинення будь-якої військової допомоги Україні з боку Вашингтона.
Завдання-максимум - домогтися того, щоб Вашингтон почав чинити жорсткий тиск на Києва та Європу з вимогою прийняти ключові умови Москви після закінчення війни.
Проте, робота на "вашингтонському фронті", хоч і дуже важливий напрям для обох країн, але ключове значення для подальшого ходу війни надаватиме ситуація на фронті, а також усередині кожної з країн.
Розрахунок Путіна, вочевидь, на те, що він зможе переламати рано чи пізно ситуацію на полі бою і добитися військовим шляхом виконання Україною тих умов, які не може зараз досягти дипломатично. Інакше він би не став відмовлятися від припинення вогню, замість якого Трамп йому обіцяв чималі бонуси (зняття санкцій, визнання Криму).
Раз відмовився – значить бачить перспективу досягти на фронті набагато більшого.
Судячи з основних тез у провоєнному російському інформполі, Москва виходить із того, що ситуація для України на фронті сильно погіршиться, виснажені російською тактикою "тисячі порізів" українські війська підійдуть до межі своєї боєздатності і фронт посиплеться. Коли це станеться – за термінами єдиної думки у Москві немає. Оцінки коливаються від "ось-ось" та "рахунок йде на тижні" до року.
Також у РФ є, зважаючи на все, розрахунок на дестабілізацію внутрішньої ситуації та бунт еліт (військових і політичних) проти Зеленського, якого можуть вважати відповідальним за погіршення ситуації на фронті і при цьому нездатним домовитися з Путіним про більш-менш прийнятні умови світу для України. Тобто, є очікування того, що в українських елітах, в армії та в суспільстві стане все більш домінівна думка, що потрібно приймати нинішні путінські умови, щоб "врятувати Україну" ("інакше скоро умови будуть ще гіршими), а для цього треба прибрати Зеленського і поставити іншого лідера, у якого буде більше шансів домовитися з Кремлем. А якщо ще й підтримку з боку США зберегти не вдасться, то це може дати подібним тенденціям додатковий імпульс.
Розрахунок Києва загалом не змінювався з минулого року. Він виходить із того, що Україна зможе витримати війну на виснаження з РФ ще протягом кількох років за умови збереження як мінімум європейської підтримки. Проблеми з особовим складом, якщо стане зрозумілим, що війна затягується, вирішуватимуться коштом зниження віку мобілізації.
Плюс до того, робиться ставка на максимізацію втрат у живій силі російської армії, які РФ не змогла б поповнити шляхом нинішнього потоку контрактників. Днями командир одного із найвідоміших підрозділів українських БПЛА Мадьяр описав свою "формулу перемоги". Він закликав командування поставити системне завдання розрахункам дронів за кількістю вбитих солдатів супротивника, сфокусувавши саме на цьому їхні зусилля. Посилаючись на інформацію про втрати росіян, що підсумовуються з різних напрямків в автоматизованій системі управління ЗСУ "Дельта", він каже, що щомісяця вони становлять убитими та пораненими 18-22 тисячі людей, при тому, що щомісяця армія РФ на фронті поповнюється на 32-35 тисяч. На думку Мадьяра, ключове завдання для ЗСУ – зробити так, щоб втрати росіян були більш як 35 тисяч і російська армія, що діє в Україні, перестала б поповнюватися, а почала б виснажуватися. Подібні ідеї висловлюють й інші українські військові та аналітики.
Тобто, загалом завдання – завдати великих втрат російської армії у її спробах наступати, які б Москва не змогла заповнити шляхом припливу контрактників і була б змушена оголосити мобілізацію. Що, як розраховують у Києві, викличе дуже сильне загострення соціально-економічних та інших протиріч у російському суспільстві та може призвести до внутрішньої дестабілізації РФ (про подібні очікування, зокрема, ще влітку минулого року говорив Зеленський Орбану).
Серед усіх протиріч всередині РФ в українській владі роблять особливу ставку на зростання міжнаціональної та міжрелігійної (між російськими та мусульманами) ворожнечі.
Чий розрахунок за підсумком виправдається, можна буде зрозуміти лише щодо ситуації на полі бою.
Також рік у рік переходить надія Києва на швидкий крах російської економіки під гнітом санкцій, що посилюється в період низьких цін на нафту.
У нинішній війні обидві сторони мали ситуації, коли їхні плани та розрахунки не збувалися з вкрай тяжкими наслідками.
Якщо говорити про суто військовий компонент, то перелом у війні на користь однієї зі сторін може статися лише у двох випадках (варіант використання ядерної зброї виносимо за дужки).
По-перше, і головне, якщо одна зі сторін досягне багаторазової, абсолютної переваги у використанні дронів (повітряних і наземних). Причому не просто досягне, а й зможе утримати його тривалий час. Досі подібного ще не було. Але якщо станеться, то це по суті і означатиме перелом у війні.
По-друге, забезпечить та зможе тривалий час підтримувати багаторазову чисельну перевагу в живій силі. У міру розвитку технологій робототехніки, дрони на полі бою відіграють дедалі більшу роль. Але все-таки чисельність армій продовжує бути важливим чинником у війні на виснаження (принаймні доти, доки роботи не навчаться самі ходити в атаку, штурмувати міста та посадки, закріплюватися на позиціях). У обох сторін ще є внутрішні резерви (Україна – зниження віку мобілізації, РФ – оголошення нової хвилі мобілізації). Також допомога може прийти і ззовні. Щоправда, у випадку з Україною це, скоріше, теоретична ймовірність, оскільки її партнери з країн НАТО побоюються вступати у пряме зіткнення з РФ через загрозу ядерної війни. У випадку з Росією допомога у війні іноземних солдатів більш реальна, що й показало участь корейців у боях Курської області.
У будь-якому випадку, з нарощування чисельності армії потенціалу, очевидно, більше у РФ. І компенсувати цей фактор Україна може лише шляхом розвитку технологій та посилення дронової складової. Хоча і Росія з цих питань не стоїть на місці і, крім того, може різко наростити темпи, якщо цільову допомогу їй надасть Китай (безумовний світовий лідер у дронобудуванні).
Чи можливо все ж таки домовленості про припинення вогню найближчим часом? Шанс на це є, але він виглядає зараз невеликим. Хоч переговори не перервані, проте самі по собі вони можуть призвести до миру, лише якщо обидві сторони готові на взаємні компроміси. Поки що цього не видно. З Росії йдуть сигнали, що колишні вимоги (включаючи виведення ЗСУ із чотирьох областей, а також створення буферної зони на кордоні) залишаються чинними. Плюс у Москві знову почали заявляти про "нелегітимність" Зеленського як про перешкоду до переговорів та необхідність виборів в Україні. Українська влада вже заявила, що ці вимоги для них неприйнятні. До того, не виключено, що у відповідь вони можуть висунути і свої аналогічні умови – наприклад, виведення всіх російських військ на кордони 1991 року або на лінію 2022-го. Можливості зовнішніх гравців натиснути на сторони обмежені. Точніше, Трамп може натиснути на Київ (що він і робив останні місяці), але спонукати Зеленського до чогось більшого, ніж зупинка війни по лінії фронту, навіть для нього завдання важке. Нових важелів тиску на Москву в Заходу дуже мало, а застосування тих, що ще залишилися невикористаними (величезні вторинні мита проти покупців російського експорту, наприклад), може призвести до різкої ескалації у відносинах РФ і НАТО. Важелі впливу на Москву є у Китаю, але Пекін і раніше не висловлював особливого бажання їх використовувати. А зараз, в умовах наростаючої конфронтації США та КНР, це малоймовірно.
Тому переговори можуть завершитися угодою про завершення війни або якщо одна з країн досягне перелому на полі бою, змусивши противника прийняти свої умови. Або кожна зі сторін прийде до висновку, що сили її виснажуються, а досягнення цілей військовим шляхом куди менш ймовірне, ніж реалізація внутрішніх ризиків від війни, що тривала.
Поки що ні першої, ні другої ситуації не виникло. Як писалося вище, кожна країна ще сподівається повернути ситуацію на свою користь. Але якщо розрахунок не виправдається, то плата за помилку може бути дуже тяжкою.
